Перші роботи в галузі використання електричного струму високої частоти для руйнування тканин відносяться до кінця XIX початку XX століть. Роботами d’Arsonval (1890) вперше було доведено, що при проходженні змінного струму великої частоти через людський організм, має місце лише теплова дія, але немає нервово – м’язового збудження, або хімічного впливу.
У 1907 році інженер Forest запропонував проводити розрізи тканини за допомогою голки, насадженої на ізолюючу ручку, що з’єднана з вихідною клемою резонатора Oudin в апараті d ‘Arsonval,- електрична дуга виробляла безкровне розсічення тканин. З огляду на те, що голка при цьому не розжарюється, їй дали назву “кальткаутера” (холодний каутер), а метод назвали форестизацією.
Більш широке поширення електрохірургії, як методу оперативного втручання, почалося з 1926 року, коли інженер Bovie вперше організував виробництво апарату, розробленого ним спеціально для електрохірургії. У цьому апараті використовувалися іскрові генератори, що забезпечували чудові результати при коагуляції.
30-і роки XX століття по праву вважаються часом розквіту електрохірургії. Електрохірургічні методики почали активно застосовуватися в різних областях медицини.
Сьогодні, в світі, майже в кожній операційній лікарні, клініки, чи кабінету приватного лікаря, є високочастотний хірургічний апарат, який використовується у всіх областях хірургії. Електрохірургія є найбільш часто використовуваною процедурою, яку застосовують сучасні різнопрофільні хірурги. Бо, саме електрохірургія дає можливість значно підвищити точність втручання, скоротити втрати крові при проведенні операції, та суттєво зменшити час на її проведення.
Електрохірургічний вплив на біологічні тканини забезпечується ЕХВЧ комплексами, які генерують струм високої частоти спеціальної форми, що перетворюється в теплову енергію за допомогою спеціального електрохірургічного інструменту. Такий високочастотний вплив струму на тканини має дві основні функції: Різання, та Коагуляція.